Видимі й невидимі рифи або чи вирішить зникнення російської книги з українського книжкового ринку усі наші проблеми?

Статті, блоги > Ринок

Видимі й невидимі рифи або чи вирішить зникнення російської книги з українського книжкового ринку усі наші проблеми?

Тетяна Микитин, УАД | 11.09.14 9:55:30

Цього тижня у Львові стартує 21 Форум видавців. Вперше він буде проводитись за такої складної політичної та економічної ситуації, а головне – довкола книжкового ярмарку ще влітку розгорівся дискурс – бути чи не бути тут книгам недружньої країни. Причина зрозуміла, але чи вчора виникла ця ситуація і чи спроможний Форум, як культурний осередок вирішити її, та ще й зараз?
За приблизними підрахунками фахівців книжковий ринок України на 70-80 % заповнений книжковою продукцією, випущеною у Росії – переважно це літературно-художня, дитяча та науково-популярна книга. Як так сталось, хто у цьому винен і чому? Але спочатку кілька вступних тез до характеристики світового книжкового ринку.
Насамперед потрібно зазначити, що Росія входить у п’ятірку країн-лідерів світового книговидання поруч з Великобританією, США, Китаєм та Німеччиною. Це означає, що маючи потенційно великий ринок збуту – колишні союзні республіки, де переважна більшість населення вільно володіє російською та імперські замашки, підкріплені фінансово, російська книжкова продукція миттєво заполонила ніші, які утворились на національних ринках пострадянських країн з розпадом централізованої видавничо-книготорговельної системи. Як говориться – святе місце пустим не буває. Чому це місце не зайняла Україна, де на початку 90-х знаходилось понад 60 % усіх союзних поліграфічних потужностей відповісти важко, точніше припущення є, бракує лише доказів.
Сучасний книжковий ринок – це не лише операції з купівлі-продажу готової продукції, а й авторських прав на переклад та видання книг і наша частка на цьому ринку мізерна. Тому що: донедавна зарубіжні партнери вважали наш книжковий ринок російськомовним; наші не «грають» на цьому ринку; іноді нам свідомо «перекривали» дорогу. Не секрет, що досить часто права на випуск книг зарубіжних авторів українською купували росіяни і не для того, щоб видати самим, а щоб не було конкуренції, коли вони випустять на наш ринок власний продукт. А тепер уявімо собі іноземного видавця, який не має поняття про український книжковий ринок, йому пропонують продати права на книгу не однією, а кількома мовами, чи то продати те, що вони й не планували. Та про таку угоду багато хто навіть не мріяв, а тут, можна сказати, пощастило.
Виникає запитання: чому український книжковий ринок з його історією та потенціалом є практично неконкурентоздатним? Відповідь потрібно шукати у комплексі: ніхто не працює над нашим іміджем поза межами країни; відсутня державна політика у сфері видання та книгорозповсюдження; немає дієвих програм з популяризації книги та читання; механізми вивчення попиту і доведення друкованої продукції до споживача не функціонують; основні суб’єкти ринку – не професіонали, а фанати, які опановують професійні навики шляхом спроб і помилок; якісна книга не завжди доступна середньостатистичному українцеві й т. п.
І чи вплине заборона російської книги на українському ринку на вирішення цих проблем? Звичайно, що ні! Мало того, це негативно вплине на читачів і призведе до знищення українського книжкового ринку. Неможливо водночас відмовитись від 70 % друкованої продукції, навіть якщо вона випущена в Росії, бо тим хто не читає, все одно якою мовою він це робитиме. А для читаючих людей відсутність якісних перекладів світової класичної та сучасної літератури різних типів і жанрів рівнозначно катастрофі, а рівень вивчення іноземних мов не дозволяє їм читати в оригіналі. Дивують коменти у соцмережах «невже у нас мало видано книг Андруховича чи Забужко?» Нічого особистого, але обмежити себе кількома вітчизняними авторами те ж саме, що все життя їсти одну і ту ж страву, причому тричі на день. Для розвитку культурного суспільства людина повинна мати можливість розширювати світогляд, поглиблювати знання, вивчати досвід інших культур. Тому єдиний вихід – поступово замінювати одні книги на інші, хороші на ще кращі, а не руйнувати те, що і так ледве дихає, бо тоді книжковий ринок може рухнути так само як валютний.
До речі, свого часу замість того, щоб зробити українську книгу конкурентоздатною по відношенню до російської, уряд обклав податками ввіз іноземної літератури. Як наслідок – перекрив доступ на наш ринок польській, чеській, англійській, французькій і т. п., а російська знайшла «дірки» на кордоні і знову ж таки заповнила прогалини і ще більше загострила конкуренцію.
Тобто потрібен цілий комплекс заходів, які мають взаємодіяти між собою. На сьогодні найбільш розвинутою є поліграфічна галузь, на етапі розвитку – видавнича та бібліотечна справа, а от сфера книгорозповсюдження знаходиться у плачевному стані, а від цього страждають і попередні. Бо книга, не доведена до кінцевого споживача – це нереалізовані товарні запаси, а значить збитки і бібліотеки тут не допоможуть, адже вони зорієнтовані на повторне використання книжкової продукції.
Для того, щоб вивести на якісно новий рівень книжковий ринок України потрібно, перш за все, вивчати передовий досвід країн-лідерів світового книжкового ринку, сусідніх держав і адаптувати отриманий досвід до наших реалій. Також про себе потрібно заявляти і нагадувати – брати участь у представницьких заходах, конкурсах, програмах etc. А найоперативнішим способом і найоптимальнішим місцем для цього є книжкові ярмарки – українські – як тренувальний майданчик і закордонні – як основне поле бою. Водночас останні (на жаль, так було до цього часу) є найменш ефективним засобом витрачання бюджетних коштів. Тому у даній ситуації потрібно або створювати окрему структуру на зразок польського Інституту книги або німецького Гете-Інституту, яка працюватиме на імідж держави як у середині країни, так і за її межами, або активніше діяти самим суб’єктам книжкового ринку, хоча б на початках. Звичайно, без капіталовкладень не обійтись, хоча б мінімальних, а решта залежить від раціонального використання коштів, бажання фахово зростати, уміння бачити, аналізувати, вчитись і впроваджувати на практиці.
Відтак у нас уже є першопрохідці – кілька окремих суб’єктів підприємницької діяльності та громадських організацій (хто саме не називатиму, щоб не наврочити), які успішно продають і купують права на видання творів українських письменників за кордоном і зарубіжних у нас, отримують нагороди на престижних конкурсах, запозичують ідеї щодо оформлення друкованої продукції та використання найрізноманітнішого маркетингового інструментарію. В основній масі це видавці, яких легко можна вичислити хоча б по наповненню та оформленню їх асортименту, по оформленню виставкових стендів, вигляду рекламно-інформаційних матеріалів. А наші книгорозповсюджувачі до цього ще не «доросли», книгарні продовжують універсалізуватися, затарюватися і шукати винних у своїх негараздах ледве зводячи кінці з кінцями. Будь-яке різке зменшення асортименту за рахунок російської книги і відсутність взаємозамінного товару призведе до зменшення обсягів товарообороту і прибутків, а відтак – до закриття книгарень, яких і так небагато. Тому потрібні певні зусилля і бажання змінюватись та працювати по-новому усіх суб’єктів книжкового ринку і хоча б якийсь час. А тим, хто так сильно переймається долею української книги хотілось би порадити наразі просто побільше читати, формуючи «смак» на добрих книгах, необов’язково купувати pulm.
P. S. Одна з найбільш наболілих проблем наших книгарень – масові крадіжки книг, за які потім приходиться платити з власної кишені торговцям і видавцям. Сумнівно, що цим займаються сепаратисти чи ворожі агенти, правда ж? Може у такий складний час варто витрачати зусилля не на формування ненависті до іншорідного, а на формуванні поваги до свого.

Відповісти на статтю