Двоє: «місце і час – традиційно різні»  Які вони, «Зимові канікули» Наталі Пасічник?

Критика, рецензії > Художня література

Двоє: «місце і час – традиційно різні» Які вони, «Зимові канікули» Наталі Пасічник?

Микола Славинський | 21.07.15 19:11:07

У поезії Наталі Пасічник немає нічого незвичайного, але є своє: шляхи, світанки, довгі ночі самотності, несподівані зустрічі, таємничі обрії, небеса, які мовби зазирають у душу, а ще – забута книжка, яблуко, розрізане навпіл, «перелітна павутина», «вологі зірки» та «якісь слова якогось чоловіка». Усе це, оприявлене у вірші «пожухлі бур’яни» (увага: авторка не вживає ком, крапок і великих літер), так чи так отією тремтливою «перелітною павутиною» ледь вловно, витончено й ажурно, проте загалом надійно зв’язує воєдино притишено роздумливі тексти нової збірки «Зимові канікули» (Тернопіль, видавництво «Джура», 2014).
Узагальнені, невизначені чи й загадкові «якісь… якогось» – то своєрідний лейтмотив усієї книжки, ключ до її численних хитромудрих, радше казкових замків, – ключ, який, по суті, жодного з них так і не відмикає. Та й навіщо це робити, коли замкнуті замки цікавіші, радше навіть спокусливіші, ніж відімкнуті?
Згаданий «якийсь чоловік» безтілесний, незримий, він, як привид, невидимець чи фантом, зненацька з’являється й ще несподіваніше щезає. Цей загадковий «хтось» після довгого вагання таки здатний уночі, «обігнавши усіх», привезти на санчатах ялинку, та відразу ж, навіть без ритуального повітряного поцілунку, «піти непомітно як сніг» (заспівна мініатюра «зимові канікули»). Можна було б «влетіти у цю золоту заметіль», але навіщо, коли «волхви на підході» й «у хаті на градус тепліше стає»? У кімнаті залишаться раніше «розкидані іграшки», а за вікном ще вищими стануть кучугури, витворені не вітром, а… Лірична героїня, стомлена від грудневої негоди, так і не допевнюється, «чиєю рукою» вони витворені. Та й не це головне. А щось інше, таємниче, так і не назване у вірші «чиєю рукою…». Ймовірно, мається на увазі втеча від буденної марноти марнот і спокус, про які згадується у вірші «ще трохи…», в казкове царство «зимових канікул» («місце і час – традиційно різні»), а отже, й до себе.
Лагідний, шовковий лад розколошканої душі, яка нарешті дочекалася нетривожної самотності, м’яке, сентиментальне безгоміння в облозі снігу налаштовують на споглядання то слідів сорочих, то ганку із кришталю… І раптом… Абстрактний «хтось» набуває тілесності, мовби матеріалізується – й не десь, а в хаті, поруч. Він може серед ночі навіть озватися – попросити чогось «міцнішого» (лірична героїня, передчуваючи це бажання, наливає напій у склянку, а потім так звертається до безмовного ночувальника: «по-братському допий моє вино» («ще видно на снігу…») або ж, за звичкою, лаштуватися до щезання. Але не миттєво, а так, що його обраниця встигне «зчитати сонними вустами // тайнопис родимок на спині» («ось маєш ніч…»). Ці «родимки» – чи не єдина прикмета для ідентифікації власника тіні, яка «темно проступає//на виході до коридору».
Отож хтось (безіменний він) приходить, коли хоче і йде, коли забажає, а лірична героїня, книжниця й інтелектуалка, сприймає все як належне, ні про що не запитує. Тексти про це сприймаються то як марення, напівсон-напівмрія, то все ж таки як реальність, хоча й почасти умовна, ілюзорна, плинна, як небеса. Так чи так, а діється все за сучасними цивілізованими правилами, делікатно, ба навіть умиротворено, принаймні без жагучих пристрастей, за винятком, хіба що епізоду, коли «можна до нестями // сплітатися під ковдрою ногами», але й тут відразу ж бере гору інший, мовби альтернативний, регістр – лад шляхетних рефлексій: «або одну на двох читати книжку» («останні плани…»).
Авторка майстерно оповиває все прозірчастим серпанком невизначеності, розпросторює атмосферу елегійності й світлої печалі жіночої філософічності. Саме така тональність стає наскрізною, істотно впливає на добір барв і звуків, а також продуманих акцентів – здебільшого основне логічне навантаження в мініатюрах лягає на їхні вивірені завершальні рядки . Вони, як правило, чіткі, вичерпні, часто-густо несподівані, з додатковим підсвічуванням текстів: «це літо що закінчилось так рано // насправді вже нікому непотрібне» («останні плани») чи «твій потяг твій вагон із номером щасливим // втече кудись і сам не знаючи куди» («ще трохи…»).
Лірична героїня бачить навколишня мовби приплющеними очима крізь тонкий іній на шибці ( про нього йдеться у вірші «зажди ще день»). Десь на одному із островів напівуявного/напівреального світу – той, хто, мов казковий герой, постає поруч тоді, коли це потрібно, – уяві, душі, тілу. З’являється він і під час простуди, від якої мають врятувати «дві пігулки аспірину», але «скільки не дивися – не впізнати // обличчя що схилилося так низько». Скорше коханий, ніж закоханий привид ураз щезає, і, хоч «пальці не знайдуть нікого скраю», це аж ніяк не вражає ліричну героїню, адже вона, як уже повелося, не страждає від самотності, а насолоджується нею. Хіба що «видихне якесь нечутне слово // ну а яке – вже значення немає» («і хто тобі…»). Знакове «якесь», примножуючи простір хисткої й текучої реальності, гармонійно поєднується з не менш імлистими «уже й не знати хто», « і ще чиєсь обличчя», «словом майже невагомим» та «уже й не знати хто» (однойменний вірш). Визначальні вони, суголосні кодові слова, і у вірші «Пожухлі бур’яни…», що завершується таким промовистим узагальненням: « а досі шелестять між сторінками //якісь слова якогось чоловіка».
У цій феєрії уявної ( насправді рятівної) невизначеності не може не бути примхливого туману, який скрадає обриси сущого, і він-таки напливає – «гнідий або у яблуках» («не до кінця…»), а «вогкий туман що збирається над кораблями// тебе забирає тебе забирає » («Вентспілс»), відвідують видіння ( в одному з них, оспіваному у вірші «Столичне», – «до колін доторкнуться коліна») та марення, хоча безсоння змушує « у вікно дивитися всю ніч» («така задуха»). А ще маємо цілу плетеницю спогадів, радше їхніх тіней, розмитих фресок того минулого, яке хочеться забути, але воно, мовби стерте з пам’яті, знову й знову повертається, щоб нагадати про колись щасливі дні або ночі. І тоді хочеться зануритися («пірнути би до ранку з головою») в книжку «про яблуко розрізане надвоє // про спогад що ніяк не відступає» («пожухлі бур’яни…»).
Це чи не перша, ще обережна печаль зрілості, з якої народжуються врівноважені, задумливі рядки про те, що настав час перечитати старі листи, бо, зрештою, « інших і немає» («тепер і нас…»). Саме тоді визріває усвідомлення: за будь-яких сумнівів та вагань потрібно вірити в своє призначення навіть тоді, коли в тебе не вірить ніхто. Мало не келійна усамітненість, екзистенційна неприкаяність, а також незбагненність для «людей побуту» (Євген Баран) сусідують із глибинним бажанням сказати слово, яке почує й зрозуміє бодай хтось один – той, котрий раніше чи пізніше прийде, постане на порозі, принесе ялинку, приголубить, а може, й розрадить…
Після рясноквіту суперечливих бажань і думок усе ж таки народжуються і радість внутрішнього – духовного – руху, і щастя відкриття нових граней власного «я», і насолода від ранкової прозорості й післядощової свіжості. Саме задля цього лірична героїня намагається перебувати за орбітою суєти суєт, десь там, де є цивілізація й ніби її немає… Оте загадкове «десь» то нагадує сновидіння, то солодкий – райський – плід фантазії, й вірші, де панує мотив «зимових канікул», стають своєрідною територією суцільних веселкових рефлексій, де багато роздумів, а також запитань і мало прямолінійних відповідей на них, де володарюють здогади, припущення, але немає висновків і підсумків. Тут постійні натяки на можливу (і загалом прийнятну) багатоваріантність, коли триває містична розпливчатість почуттів та бажань. Може, зустрінуться двоє, а може, й розминуться, може, вони порозуміються, а може, після розмови залишаться чужими… Коли ж їх поєднує спільний часопростір, то ніхто нікому не дорікає, ніхто ні в кого не просить прощення, до того ж лірична героїня навіть не натякає своєму обранцеві подарувати вкрадену з небес зіроньку, а той навіть не здогадується пообіцяти, що вчинить таке неймовірне дійство.
Маємо поезію не оголених почуттів, а прихованих намірів, спокус, страждань, болю, захоплень і розчарувань. Звичайно ж, у взаєминах двох – свої казки, билиці й небилиці, хвилини осяяння та прозирання в минуле й майбутнє… І не виникає запитання, що грішне, а що безгрішне, чисте, як затамоване дихання чи ненароджена сльоза. Стирається грань між дійсним, реальним, сущим та уявним, очікуваним, сподіваним Тоді хочеться поговорити з собою або з безгомінням, в якому вже не відлунюють чиїсь, знайомі або незнайомі, кроки
Лірична героїня хоче відвикнути від учорашнього, але боїться не знайти чогось іншого, нового, незбагненного, а тому манливого чи й звабливого. Незримий слід, нечутний крик, і хоч один подих – на двох, та знову все огортає ірреальність, власне й не огортає – стає сутністю світосприйняття. Коли той, казковий, сподівано чи несподівано йде кудись, як правило, у невідоме, то навколишня притихає, ніби розчиняється, анігілюється, щоб через деякий час народитися знову світлотінями візій. Це означає, що повертається той, очікуваний, а може, й не він, а інший, незнайомий, котрий стає своїм, рідним, щоб знову почужіти й подаленіти.
Залишаються відбитки речей, спогади про доторки, та вони теж щезають, і тоді доводиться знову й знову розшифровувати безмов’я самотності, перечитувати німі письмена зближення та єднання. Немає сліз, а слів мало. Не йдеться і про якийсь бажаний, бодай абстрактний ідеал. Є хіба що глибинна тривога – за щастя, затишок, взаємопорозуміння. Магнетичні рядки про нереальні/реальні почуття, не позначені піднебесним словом «кохання», плинуть рівно, м’яко, мовби оксамитово. Образні суцвіття вибагливі, заворожливі, притишено сугестивні. Лише тире – єдиний розділовий знак у книжці – позначає паузи між рівним диханням стриманого тексту. До речі, тексту без екзальтованих знаків оклику та глибокодумних знаків питання.
У збірці чимало хитромудрих поетичних шифрів, найточніші ключі до яких – лише в авторки. Втім, читач може добирати власні «відмички». Що відповідніші вони, то більша ймовірність адекватного прочитання текстів та розкриття багатьох їхніх таємниць за сімома замками. Прикметно й інше: нерідко навіть не виникає бажання проникнути в поетичні «схованки» – просто переймаєшся магією тексту, піддаєшся авторському навіюванню, яке струменить від мережива витонченої асоціативності, коли з якоїсь маленької іскорки спалахує багаття зіставлень, алюзій та натяків. Воістину тут нічого не хочеться препарувати. Естетичної насолоди від читання додають і неквапливий, розмірений, мовби аж уповільнений, ритм ліричної оповіді, й нерідко беззахисне, наче кутики вуст немовляти, сповідальне начало.
В оселю такої поезії двері хочеться відчиняти навстіж, безоглядно, та щось ніби притримує їх, відразу не впускає до незнаного простору. Так, це невидимий поріг – своєрідний бар’єр несумісності, який потрібно долати: подеколи нелегко проникати крізь густу атмосферу образності в аристократичні структури віршів. Утім, як правило, розкодування можливі, хоча й ризиковані. Та й навіщо зупиняти летюче, полювати на невловне, коли під час читання текстів розкошує душа? Разом із ліричною героїнею споглядаєш плин буття, сприймаєш (чи не сприймаєш), як щось неминуче, прадавню дилему «ти любиш мене ти не любиш мене» («Бермуди»), наслухаєш, як «пронесеться кімнатою вихор» і уявляєш «невидиме пір’я», що «полетить у долоні зі стелі» («коридором блукай…»), переймаєшся різноманітною драматургією настроїв, душевних нюансів і переливів барв, коли «дві іскри червоні зненацька освітять кімнату // а потім потонуть між срібних її берегів» («недавно з дороги…»).
Наталя Пасічник вільно почувається і в межах традиційного віршування, і поза його обширами, зокрема в царині верлібру та на роздоріжжях постмодерністських шукань. Так чи так, а тексти здебільшого прозорі, хоча й багатошарові, з прихованими асоціаціями, пронизані тією сугестією, яка навіює симпатію навіть до рядків, у яких мовби сваряться між собою недоречні збіги шорстких приголосних: «лежать в піску», «згасають в небі»…
На щастя, такі недогляди – виняток у збірці «Зимові канікули», де вимоглива й уже досвідчена авторка намагається налагодити прямий чи опосередкований діалог зі своїм – імовірним – читачем, прагне розвінчати міф про те, що лірика нікому не потрібна… А втім, якщо вона необхідна бодай тобі, то невже цього недостатньо? І тоді відкривається божественність походження й призначення поезії як своєрідного образно-містичного пізнання неозорого світу, в якому «місце і час – традиційно різні» («місце і час…»). Про них написано свіжо, яскраво, талановито і… Ні, більше – жодного слова. Щоб не зурочити.

Відповісти на статтю

Rebecca | Контакт: 15624245535 | 19.01.18 18:38:09

http://www.pandorajewelryoff.us.com/ Pandora Jewelry Official Site
http://www.yeezys.com.co/ Yeezy
http://www.pandorasaleuk.org.uk/ Pandora
http://www.pandorabraceletjewelry.us.com/ Pandora Bracelet
http://www.nikeshoe.us.com/ Nike Shoes For Men
http://www.adidasshoesonline.us.com/ Adidas Sneakers
http://www.jordan11red.us.com/ Jordan 11 Red
http://www.monclers.org.uk/ Moncler
http://www.adidasoutlet-store.us.com/ Adidas Outlet
http://www.air-maxfr.fr/ Nike Air Max
http://www.red-bottomsshoes.us.com/ Red Bottoms
http://www.airmaxs.us.com/ Air Max Shoes
http://www.kd-shoes.us.com/ Kevin Durant Shoes
http://www.pandoracanadajewelry.ca/ Pandora Jewelry
http://www.lebron-shoes.us.com/ Lebron Shoes
http://www.timberlandbootsshoes.us.com/ Timberlad Shoes
http://www.longchampshandbags.us.com/ Longchamp Handbags
http://www.nike--shoes.us.com/ Nike Shoes
http://www.ralph--lauren.us.com/ Polo Ralph Lauren
http://www.christianlouboutinshoesdiscount.us.com/ Louboutin Shoes
http://www.louboutinshoesheels.us.com/ Louboutin Heels
http://www.monclerukoutllet.org.uk/ Moncler Outlet UK
http://www.pandoracharm-jewelry.us.com/ Pandora Charms Sale Clearance
http://www.christianlouboutinshoesinc.us.com/ Louboutin Shoes
http://www.nike--outlet.us.com/ Nike Outlet Store
http://www.pandoracharmssaleclearance.com.co/ Pandora Charms
http://www.louboutinsshoes.us.com/ Christian Louboutin Shoes
http://www.pandoras.us.com/ Pandoras
http://www.puma--shoes.us.com/ Puma Shoes For Men
http://www.airmax90chaussure.fr/ Air Max 90
http://www.yeezybeluga.us.com/ Yeezy Beluga 2.0
http://www.nikeairforce1.com.co/ Air Force 1
http://www.jordanretro-11.us.com/ Jordan Retro 11
Відповісти на статтю