Марія Чумарна: «Поки українці не навчаться любити в собі свою Україну, доти не збагнуть, що таке істинний патріотизм»

Статті, блоги

Марія Чумарна: «Поки українці не навчаться любити в собі свою Україну, доти не збагнуть, що таке істинний патріотизм»

Валентина Січкоріз | 22.08.11 18:46:07

Марія Чумарна — член НСПУ, авторка низки поетичних збірок, художніх книг для дітей, навчальних видань, наукових досліджень української символіки та звичаєвості, засновниця й директор школи «Тривіта», автор навчальної інтегрованої технології «Світ малого українця».

- Маріє Іванівно, Ви — відома письменниця, але серед Ваших праць — книги, які не можна вважати лише художніми (наприклад, серія видань «Золоте руно»). Що спонукало Вас взятися за вивчення, дослідження символіки, звичаєвості нашого народу, основ створення світу та появи людини у світі?
- Спонукою для пізнання України для мене став той подарунок долі, що мої батьки – уродженці доволі віддалених у просторі українських територій: мама родом з Бойківщини, батько – з Полтавщини, а я народилась на Тернопіллі. Генетично я сприймаю Україну як цілісний організм, ніколи не розділяю її у своєму серці. Від батьків прийшла до мене ця велика любов до рідної пісні, казки, поезії, малярства. Мені хочеться кожному українцеві невтомно говорити про цей Божий рай – українську душу, розкривати для самої себе її таємниці і передавати іншим.

- Хто Ви передусім — письменниця чи науковець?

- Передусім я – поет: я маю на увазі не віршотворчість, а особливу здатність інтуїтивно «зчитувати» невидимі листи з вічності. Я пишу не стільки розумово, як спонтанно, довіряючись тим думкам, які самі приходять наче нізвідки. А «матеріал», з яким працюю, сам «веде» мене своїми загадковими стежками. Офіційна наука, як правило, оперує певними усталеними парадигмами, вона дуже консервативна в своїй основі, опирається лише на сухі факти і логіку. А в пізнанні світу найкращим провідником є внутрішнє знання, яке ми називаємо інтуїцією чи підсвідомістю.

- У чому, на Ваш погляд, головна сутність української обрядовості? Де шукати її корені?


- Первісно релігія і наука були єдиним знанням, їхній синкретизм породив звичаєву культуру. Для мене цікавим є найперше світогляд предків, універсальність їхнього світогляду, яка випливала із глибоких знань про закономірності творення світу, закони співжиття людини з довколишнім простором. Звичаєва культура своєю прихованою глибинною мудрістю оберігала людей у повсякденному житті. Досліджуючи її феномен, я прийшла до висновку, що важливим є саме цей прагматичний аспект культури – як жити в єдності з самим собою і усім світом, як бути сильним, здоровим, як створити здорове середовище для життя. Цей прагматизм – це висока духовність, а не прмітивна ужитковість. До прикладу, вишиваний рушник чи сорочка – це своєрідний «енергетичний панцир» для людини знаючої і мудрої: адже вона несе на собі код роду і народу. Через цей код ми реально єднаємося із живими душами предків в усіх вимірах життя.

- Чи не вбачаєте взаємозв’язку між символікою народної творчості, особливостями звичаєвості й обрядовості та долею нації?


- Вона пряма: але змінився час, змінилися внутрішні пріорітети людей. Багато хто сьогодні вважає прадідівську мудрість віджилим мотлохом, - і цей провал у свідомості нашому народу треба пережити. Це просто згоряє цивілізаційний пил. Корені залишаються.

- Звідки черпали сюжети книги «Казки для друга»? Для читачів якого віку вона розрахована?


- Це книжка універсальна. Дорослим, які ще не втратили у собі дітей, вона має бути особливо цікавою. До речі, дуже гарні відгуки я чула поки що від дорослих читачів, з малими ще не мала нагоди поспілкуватись.

- Чим зацікавить маленьких читачиків «Кумедна читанка. Від А до Я»?

- Діти люблять усе парадоксальне, незвичне, по-доброму кумедне. І ця книжка їм дуже до вподоби. А батькам щиро раджу працювати з нею не лише для вербального розвитку своїх дітей, а й для логопедичної корекції навичок мовлення.

- За яким принципом відбирали притчі до книги «Хліб і золото»?


- Найперше я виділила ці притчі зі збірників казок: казка має свою специфіку. А притча – це розгорнутий афоризм, думка, «одягнута» в сюжетну оболонку. Наш читач знає східні притчі, - вони, як правило, призначені для середовища мудреців чи проповідників і мають суто філософський чи теософський підтекст. Українська притча – це вихоплена із самого життя філософема, дуже характерна для народної філософії. У нас весь народ – філософи. Я хотіла показати українцям, що й ми «не ликом шиті», і наша мудрість – гірка іноді та глибока, як океан, бо таким є саме життя.

- Як, на Ваш погляд, захистити себе від темних сторін життя — жорстокості, несправедливості, байдужості? Як з ними боротися і чи є сенс?


- На мою думку, мудрість полягає в тому, аби навчитися сприймати і цінувати життя таким, яке воно є. Чи є сенс боротися з ніччю чи з буревієм? Все у житті є природним, і треба дякувати долі за те, що нас не вбиває, але робить сильнішими.

- Нещодавно у видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилася Ваша книга «Богатирі. Українські народні казки». Хто ж такі богатирі у контексті української народної казки та поза ним? Йдеться лише про фізичну силу й звитягу?


- Ні, йдеться про той прообраз українського лицарства, до якого споконвіку прагнули наблизитися наші герої. Казка говорить про дуже серйозні паролі сили, як от: «Добрий козак усе по волі ходить». До речі, такі формули духовної сили зустрічаються лише в українських казках.

- Це видання започаткувало нову літературну серію — «Світ казкових таємниць». Які книги цю серію продовжать? Які ще таємниці відкриватимуть читачі на сторінках книг?


- Далі ще будуть «Царівни-королівни», «Чарівні народження», «Чарівні подарунки», читачі дізнаються, які моделі народження світу змальовує казка, помандрують різними казковими царствами. Загалом світ казки – невичерпний.

- З якою метою творилися народні казки? Звідки черпалися їхні образи?


- Казка – це алегорична наука, яка закладала у свідомості дітей основні закони співжиття у світі. Про це я розгорнуто розповідала у книжках «Тридевяте царство», «Любов у залізних чоботях», «Мандрівка в українську казку».

- Українська народна казка може розраховувати тільки на дитячу увагу?

- Я є прикладом того, наскільки більше вона може впливати на увагу дорослої людини, бо усвідомлене входження у світ казки приносить дуже велику духовну насолоду.

- Незабаром читачі матимуть змогу ознайомитися із Вашою новою книгою — «Буття і небуття. Таємниці творення світу. 50 міфів народів світу». Що нового вони дізнаються зі сторінок цього видання?

- Книжка через міфологічні сюжети різних народів творить єдину, цілісну картину пам’яті людства про створення і руйнування світу, про нелегкий шлях людини до самоствердження. Вінцем цієї мандрівки міфологічним царством є прекрасне одвічне питання: чи може людина досягти безсмертя – і що таке безсмертя?
Книжка, як на мене, феноменально цікава і дуже актуальна, - адже ми знову стоїмо на порозі нового цивілізаційного витка, «вінець» якого так живописно описали міфи..

- Наскільки тонко вдалося українській міфології проникнути у таємниці «буття і небуття»?

- Українська міфологія – найбільш естетизована, поліфонічна, і я справедливо приділила їй найбільше уваги.

- Значна частина Ваших робіт торкається символіки української вишивки. Як вважаєте, що саме спонукало людину відобразити на полотні своє світобачення?


- Вишивка – це виспівана у символах пісня. Українці зростали з піснею, як з молоком матері. І для них вишивка була таким же джерелом сили, як і молоко.

- Носячи вишиванку, чи не можемо ми притягувати певні позитивні й негативні події у своєму житті, не усвідомлюючи цього?


- Звичайно, особливо якщо сорочка «з чужого плеча», - вона зберігає в собі дуже сильну інформацію про людину, яка її створила чи носила.

- Сьогодні чи не щодня бачимо вишиванку на телеекрані, вона присутня під час проведення різноманітних культурно-мистецьких подій та у щоденному побуті. Чи вбачаєте у цьому лише позитив? Чи не загрожує така тенденція перетворенням вишиванки на рекламний бренд?


- Щось в цьому є, особливо якщо врахувати, що більшість наших національних реліквій тепер просто штампуються на китайських конвеєрах. Сподіваюся, прийдемо ще й до усвідомлення того, чим насправді є вишиванка.

- Ви пишете також і поезію. Яких тем торкаються Ваші вірші?

- Я не пишу віршів «на тему», я їх «зчитую» і «списую». Поезія для мене – це не є світ сюжетів: це світ почуттів та емоцій. Тому «темою» є Любов – у всіх її проявах.

- У чому унікальність заснованої Вами школи «Тривіта»? Чим вона відрізняється від звичайної загальноосвітньої школи?

- Унікальність в тому, що дитина має право бути собою, розвивати свою творчу особистість, а не бездумно споживати чужі думки та ідеї. Я мрію про те, щоби діти вчилися, як у казці, де основний закон звучить: «Добрий козак все по волі ходить». У школі я хотіла втілити мрію про виховання вільних творчих особистостей.

- Як педагог, яким новітнім навчальним методикам та технологіям надаєте перевагу?


- Тим, які не порушують свободи дитини.

- Наскільки важливо для дітей знати історію, звичаєвість свого народу?


- Знати – це найперше розуміти і любити. Мені б хотілося, щоб пізнання цих важливих речей відбувалося в цих розумних межах, без насильства і бездумності.

- Якими бачите вихованців своєї школи?


- Вільними і незалежними у своїй долі людьми.

- А майбутнє України?

- Україна – велика дитина, яка так само хоче, аби її любили. Поки українці не навчаться любити в собі свою Україну, доти не збагнуть, що таке істинний патріотизм.


Розмовляла Валентина Січкоріз



Марія Чумарнанауковець, дослідниця української символіки та звичаєвості, засновниця школи «Тривіта», яка працює за авторською програмою «Світ малого українця», авторка наукових досліджень «Педагогіка любові», «Мандрівка в українську казку», «З початку світу. Україна в символах».
Здобуті досвід та знання Марія Чумарна спрямовує й у літературну працю. Марія Чумарна — член НСПУ. З-під її пера з’явилася низка унікальних художньо-пізнавальних книг, розрахованих на широке коло читачів:
- «Код української вишивки» (символіка української вишивки),
- «Тройдерево» (давні та маловідомі особливості обрядів хрищення, весільного та поховального обрядів українців),
- «Золотий Дунай» (символіка та корені української пісні),
- «Тридев’яте царство» (символіка української казки, таємниці рідного слова, звичаєва культура пращурів, секрети народної педагогіки).
Марія Чумарна також є авторкою книг для дітей — казок, оповідок, притч і байок, об’єднаних тематикою Добра, Любові, Краси та їхнім значенням у людському житті. Кожен твір — це своєрідна мандрівка Всесвітом у пошуках Щастя, гармонії душі й тіла, єдності людини з Богом. У калейдоскопі захоплюючих, веселих і повчальних пригод маленькі читачики пізнають закони Життя, вчаться любити, бути добрими й милосердними. Зокрема нещодавно у видавництві «Навчальна книга – Богдан» побачили світ такі видання: «Казки для друга», «Хліб та золото», «Кумедна читанка», «Так чи не так», «Богатирі».
Також Марія Чумарна є авторкою поетичних збірок «Сонячна музика», «Земля між вогнями», «З глибини», «Стрітення» та телепрограм «Літературний Львів», «Феномен України».
Відповісти на статтю