Статті
Культура читання як фундамент інформаційної культури особистості
Антоник О. В., зав.каф.книгознавства УАД,доц. | 15.12.09 9:36:08
Сучасними дослідниками поняття “книжкова культура” розглядається як таке, що базується на культурі самої книги, культурі розповсюдження книжкової продукції та культурі читання . Кожна з цих складових має своє внутрішнє наповнення, а всі разом вони представляють книжкову справу як носія культурних цінностей і як реальне втілення досягнутого рівня культури в процесі інформаційного спілкування і в його результаті – книзі. Активні процеси глобалізації в усіх сферах життя взаємопов’язані і суттєво впливають на рівень культури, основним показником якої були і залишаються книга і читання. Книга фіксує і поширює культурні досягнення цивілізації, є дієвим інструментом формування суспільних цінностей, фактом і фактором культури, її дітищем і надійним будівельним матеріаломПопри свою дуалістичність, природа книжки багатозначна: це і засіб збереження інформації, і унікальний товар, що має споживні властивості і вартість, і засіб комунікації з величезним виховним потенціалом, а тому книжкова справа як спосіб існування книги у суспільстві є одним з найважливіших напрямів діяльності у сферах освіти, науки та культури. Навіть в умовах сучасних інформаційних технологій традиційна книга завдяки неповторній структурі та семіотиці продовжує залишатися яскравим соціокультурним явищем, доступним і ергономічним джерелом інформації та естетичної насолоди.
Переваги традиційної книги не лише в тому, що вона відповідає психофізіологічним особливостям сприйняття, потребам збереження і утилітарного використання інформації, викликає естетичний інтерес, але й формує культуру читання. Добре усвідомлюючи, що цілісність моделі знання та інтелектуального процесу з’ясування інформаційної ситуації з тої чи іншої проблеми базується на оптимальному поєднанні традиційних джерел інформації, яким притаманна системність, та он-лайнових, найважливішою перевагою яких є динамічність та оперативність, попробуємо “реанімувати” значення культури читання як базової категорії у системі інформаційних надбань особистості постіндустріального суспільства.
Інтернет-технології та сучасні мережі передачі інформації суттєво трансформують інформаційне поле, а відтак і інформаційну культуру особистості. Російська дослідниця Н. Гендіна вважає, що термін “інформаційна культура” ширший, ніж “культура читання”, і поглинає його. Однак, на нашу думку, термін “культура читання” потребує виокремлення і актуалізації в сучасному контексті, оскільки, крім орієнтування в інформації, він передбачає внутрішньо-особистісні характеристики читача, зокрема, любов до книги і розуміння прочитаного. Тому культуру читання слід всіляко виховувати, формувати і пропагувати, щоб вона не канула в забуття, не потонула у модних словосполученнях інформаційного суспільства. При допомозі читання засвоюються базові цінності, формується суспільно-корисна особистість; читання має увійти в структуру життєдіяльності особистості, – такі міркування переконливо обґрунтовані у численних публікаціях Ю. Мелентьєвої .
Нагадаємо, що феномен читання завжди привертав увагу педагогів, психологів, бібліотекознавців, літературознавців, книгознавців, а культура читання трактувалася як органічний елемент культури особистості і суспільства загалом. Люди, що читають, вміють проблемно мислити, “легше схоплюють ціле і виявляють часткове, адекватніше оцінюють ситуацію, швидше знаходять правильні рішення. Вони ... мають більший обсяг пам’яті, активну творчу уяву, краще володіють мовою” . Сьогодні, коли у світі спостерігається тенденція відчуження від книги, звужується коло читання, примітивізуються літературні смаки, фахівці гуманітарної сфери (і не тільки) мусять усвідомити, що інформаційна культура без культури читання, без розуміння читання як інтелектуальної і духовної діяльності, буде аморфним поняттям, не здатним ефективно впливати на формування суспільства знань. До речі, програма ЮНЕСКО “Інформація для всіх” передбачає, насамперед, реалізацію концепції суспільства знань, оскільки “просте збільшення інформаційних потоків не обов’язково призведе до появи нових можливостей для розвитку” .
Залучення особистості до книги і читання як важливої розумової діяльності починається з дитинства, а, отже, з сім’ї і школи. Формування школяра як читача – майбутнього суб’єкта книжкового ринку, полягає не в тому, щоб навчити складати букви в склади, склади – у слова, слова – у речення і т. д. Вдумливе читання тексту суттєво відрізняється від механічного сприйняття зорової інформації, яке знижує здатність мислити, рефлексувати з приводу засвоєної інформації. Читання, сприйняття і розуміння тексту – складний поліфункціональний процес, заснований на цілісній організації роботи обидвох півкуль мозку (достатньо глибоко і системно цей процес розглянутий у бібліопсихологічній теорії М.О. Рубакіна). Грамотне читання має бути зорієнтованим на те, щоб осмислювати, розуміти, використовувати письмові тексти та реагувати на них для досягнення персональних цілей, розвитку знань та комунікативних можливостей особистості.
У системі ключових компетентностей сучасної освіти комунікативні компетентності є вихідними і чи не найважливішими; вони орієнтують школяра (студента) не на засвоєння певної сукупності запропонованих кимось знань, а на уміння продукувати знання для вирішення конкретних завдань; відповідно, засвоєння тексту і контексту твору, перетвореного засобами книжкової справи у друковане (чи електронне) видання, можливе лише за умови вдумливого, аналітичного читання.
Власне, читання як діяльність, як єдиний спосіб “споживання” книги, як “універсальна технологія відображення семіотичної інформації” (А. Беловицька) з певним “ККД” здатне збагатити загальнокультурний та інтелектуальний контекст епохи, сформувати, поряд з іншими факторами, людину як творця, посередника і ретранслятора культурних цінностей. Таке читання в умовах зростання інформаційних перевантажень та хаотизації інформації загалом дозволяє протистояти нівелюванню особистості, втягуванню її в інформаційний кругообіг, сприяє демасифікації культури.
Нині ризик втратити читача особливо небезпечний, що пов’язано з надмірною інформатизацією особистості, під впливом якої губиться пріоритет книги як джерела знань. У процесі дорослішання читацька активність дітей знижується, наростає синдром примусовості, а відтак читання сприймається як нав’язлива і мало потрібна діяльність. Водночас книга як засіб виховання та самоосвіти підлітків має особливий сенс. Якщо ми втратили читача-дитину, то ми штучно обмежили її інтелектуальний та духовний розвиток, позбавили її можливості повноцінного комунікування в майбутньому; якщо ж спілкування з книгою не стало особливою потребою для підлітка – це можна сприймати як особистісну та суспільну трагедію. Адже підлітковий етап у розвитку дитини є особливим, переломним; у цьому віці яскраво виражена тенденція до осмислення власного я, з одного боку, та до пізнання внутрішнього світу, до самоствердження, з іншого. І та, й інша тенденція впливає на формування кола читання та сприйняття прочитаного, на інтелектуальний та духовний розвиток особистості, її світогляду. Зниження зацікавленості читанням як креативною справою можна пояснити не лише надмірним захопленням Інтернетом та комп’ютерними розвагами (бо часто діти, що користуються глобальною мережею, є активними і перебірливими читачами), але й дефіцитом адекватних світосприйняттю підлітків видань – про сучасні реалії, гострі проблеми перехідного віку тощо.
Значною мірою проблеми читання пов’язані з тим, що школа сьогодні недостатньо розвиває уміння і навички школярів у сфері читання та інформаційної культури. На противагу застарілим підходам до розвитку читацьких інтересів школярів слід практикувати сучасні, динамічні, переконливі засоби. Для прикладу, можна запровадити факультативні дисципліни “Культура читання”, “Читання та інформаційна культура особистості”, проводити фестивалі, літературні читання, семінари, читацькі конференції, інтелектуальні конкурси, вікторини... .
Така увага до дитячого читання цілком слушна, оскільки нації, що хочуть читати, формуються з читаючих дітей – майбутніх громадян держави, від яких залежить рівень розвитку науки, культури та бізнесу; тому “просування” грамотного читання серед шкільної молоді є важливим стратегічним завданням для розвитку української державності. Адже нинішня молодь (старшокласники середніх шкіл і їх випускники, в тому числі і студенти вузів) здебільшого не є активними і вдумливими читачами.
Багато дослідників оцінюють становище з читанням як кризове; попри це високий статус книги у суспільстві зберігається. Певна частина молоді, студентство, збирає особисті бібліотеки, регулярно купує книги, хоч коло читання нині, здебільшого, функціонально обмежене пізнавальними та професійними інтересами. На нашу думку, не слід механічно протиставляти тих, хто читає і “не читає”, а шукати способи залучення “не читачів” до книги і книжкового спілкування.
У багатьох країнах давно і змістовно здійснюються багатоаспектні дослідження читання як соціального явища та причин, що уповільнюють читання, насамперед, у молодіжному середовищі. У більшості розвинутих країн програми читання, реанімація інтелектуального читача є ключовими напрямами культурної політики. На це працюють всі ЗМІ, численні державні, суспільні і комерційні організації. Сьогодні інтенсивність і культура читання особистості високо оцінюються світовим співтовариством; 2003-2012 роки оголошені ООН десятиліттям грамотності.
В контексті різних оцінок беззаперечною є теза про те, що високе соціальне і педагогічне значення читання як для особистості, так і для суспільства загалом, потребує державної підтримки, “інсталяції” читання у нечисленні або “малочитаючі” верстви населення, перетворення читання в культурну норму кожної людини. Внаслідок відсутності в державі систематичної пропаганди книги та культури читання знизився рівень престижності читання та освіти загалом, у справжньому значенні цього слова. Майже не розвивається книжкова торгівля, через слабку систему книгорозповсюдження страждає вітчизняне книговидання, і частково причиною цього є не зорієнтованість молоді на забезпечення інформаційних та естетичних потреб через книгу. Проблемою читання всерйоз схвильовані видавці і книгарі, які особливо гостро відчувають негативні тенденції у цій соціокультурній сфері діяльності – адже прямим наслідком падіння інтересу до читання є зниження тиражів і прибутків, що уповільнює розвиток книжкового ринку. “Читання, рівень читацької активності безпосередньо впливають на стан усіх складових книжкового ринку…”, – наголошує сучасна харківська дослідниця Олена Афанасенко . Вона також справедливо зауважує, що читання друкованої продукції і стан книжкового ринку – поняття взаємозалежні, оскільки ситуація на книжковому ринку впливає на читацьку активність населення і водночас обумовлюється нею. Зрештою, усі учасники книжкового ринку функціонують завдяки феномену читання. Тому підтримка і стимулювання читацької активності, акцентування уваги на важливості проблеми читання, популяризація книги та читання серед усіх верств населення, особливо ж – у молодіжному середовищі, є нагальною потребою соціокультурного поступу України. Ми переконані, що повернення до книги та грамотного читання сприятиме розвитку внутрішнього світу особистості, підвищенню інтелектуального потенціалу суспільства, формуванню національної ідентичності.
Отже, для того, аби з’ясувати рівень, стан і культуру читання, шляхи задоволення читацьких інтересів і купівельних потреб населення, тенденції формування попиту на друковану продукцію, потрібні систематичні різнопланові дослідження, у яких зацікавлені практично усі суб’єкти книжкового ринку. Вивчення стану і процесів книгочитання серед молоді допоможе оцінити масштаби втрат у культурі і освіті, змоделювати державну систему пропагування книги, підвищити її рейтинг на світовій арені. Подібне дослідження актуалізується схваленою урядом Концепцією Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009-2012 роки, де, поряд з іншими важливими завданнями, пріоритети має розбудова всеукраїнської мережі книгорозповсюдження. Очевидно, цей процес має відбуватися паралельно з вихованням читача, оскільки саме він активізує ринок, робить його комерційно вигідним сектором економіки.
В контексті поставлених проблем доречним виглядає дослідження, започатковане у 2008 році кафедрою книгознавства та комерційної діяльності Української академії друкарства. Мета дослідження полягала в тому, аби: з’ясувати інформаційні інтереси молодіжної аудиторії, шляхи та засоби їх задоволення; місце книги серед інших джерел інформації для обґрунтування засобів впливу на поліпшення процесів книгокористування серед молоді. Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
•за матеріалами соціологічного опитування виявити якісні та кількісні показники книгокористування, стан та структуру читацьких потреб молоді;
•розробити рекомендації щодо оптимізації видавничого репертуару та книготорговельного асортименту відповідно до результатів дослідження;
•обгрунтувати методи, форми і шляхи формування цілісної системи стимулювання читання і інтересу до книги серед молоді;
•розробити рекомендації освітянам щодо пропаганди книги і читання як життєвої необхідності, важливого засобу інтелектуального і духовного розвитку особистості.
Попередні результати дослідження були презентовані під час Національного форуму видавців у Львові (вересень 2008 року) перед працівниками галузі, а також зарубіжними гостями в межах бізнес-форуму, який відбувався під егідою Львівської державної обласної адміністрації. Згідно з планом виконання робіт буде продовжено поглиблений аналіз отриманих даних з подальшим оприлюдненням у фахових джерелах.
1. Васильев В.И. История книжной культуры : теоретико-методологические аспекты / В.И. Васильев. – М. : Наука, 2004. – 112 с.
2. Мелентьєва Ю.П. Чтение, читатель, библиотека в меняющемся мире / Ю.П. Мелентьева. – М. : Наука, 2007. – 355 с.
3. Коган Е.И. Чтение нуждается в защите // Университетская книга. – 2005. - №11. – С.29.
4. ЮНЕСКО “Информация для всех” – 2000 г. : от информационного общества к обществам знания // Новости Рос. комитета ИФЛА. – 2003. – №46. – С.10-12.
5. Афанасенко О. Читання як об’єктивний чинник розвитку книжкового ринку України / О.Афанасенко // Вісник Книжкової палати. – 2008. – №8. – С.9.
6. Антоник О.В. Пропаганда книги і читання серед учнів як суспільний пріоритет: книгознавчо-педагогічний контекст / О.В. Антоник, Н.В. Жмовка // Поліграфія і видавнича справа. – 2008. – Вип.. 1 (47). – С.80-90.
© 2007-2010 Книгобачення.
Уляна Гнідець | Контакт: urccyl@gmail.com | 20.03.10 13:34:46
ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВАОБГОВОРЕННЯ ДО ТИЖНЯ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ В УКРАЇНІ:
РЕФОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРОСВІТИ В УКРАЇНІ
Якось, наприкінці І-го століття Гай Пліній Цецилій Секунд (Пліній Молодший, римський письменник, оратор, державний діяч і адвокат) сказав: «Великий врожай поетів у цьому році; в квітні не було майже і дня без публічних читань, – із задоволенням згадує він. – Я радію оживленню літературної діяльності і виступам талановитих людей, які публічно заявляють про себе» . Так само і я радію оживленню української літературної діяльності, зокрема, в питаннях розвитку літератури для дітей та юнацтва та її прочитання. Від початку цього року Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва проводить щотижня «публічні читання» на базі Львівської лінгвістичної школи в рамках літературно-комунікативних студій «Виховна година з книжкою!». Відомо, що авторські читання проходять всюди вже роками: в бібліотеках, у домах культури, школах, на книжкових форумах, але ми спробували доповнити оцей свідомий потік частотою та активністю таких комунікативних інтеракцій серед зростаючої шкільної молоді. При цьому Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва наголошує на важливості залучення власне самих вчителів до посередницького процесу (про що ми говорили, формулюючи і наші практичні завдання у статуті Центру), які допомагають нам залучити активніше учнівську молодь (підготовлюючи учнів до зустрічі із письменником, опісля проговорюючи позитиви та негативи представленого творчого доробку). В такий спосіб Центр здійснює дослідження процесу безпосереднього сприйняття чи неприйняття дітьми та вчителями як слухачами чи читачами того чи іншого сучасного художнього твору, тої чи іншої сучасної поезії. Йдеться не лише про те, щоб проанонсувати автора, а про те, щоб спостерегти за реальним розвитком рецептивної свідомості у дітей та їх безпосередньої реакції. У нас відбувається справді цікава виховна година, адже авторське читання – це особливий тип читання, – це духовно-естетичне представлення, в якому бере участь все тіло читця. Автор, який читає свій твір «супроводжує слова певними звуками і жестами; при цьому він підкреслює всі нюанси, які (ймовірно) мав на увазі в момент його створення, і таким чином дає слухачу можливість глибше проникнути в наміри автора; крім цього, це надає тексту особливий аромат справжності» . Це, безумовно, справляє набагато краще враження на сучасного молодого читача, який таки лінується відкрити книжку і почитати. А лінується він з різних причин: чи то непосидючість не дозволяє вгамуватись, чи то навпаки, - часу не вистачає, бо забагато уроків, а чи то таки набагато цікавішими для когось є інші інформаційно-технічні засоби (комп’ютер, телевізор, DVD).
Щоб привернути увагу читача до книжки великі старання прикладають бібліотекарі. Саме їхнім безпосереднім завданням є на сьогоднішній день важка боротьба за молодого читача. Саме їм відчутна, очевидно, ця «недуга». Саме вони намагаються з усіх сил створити максимально сприятливі умови у своїх бібліотеках і зацікавити все-таки якось дітей, враховуючи і їх психологічні вікові особливості. Ось як описує старання завідувач шкільної бібліотеки Тлумацької школи Тлумацької районної ради Віра Морикіт: «Отже, найперше завдання – зацікавити дітей книгою. Для цього організовуємо книжкові виставки – «На хвилину зупинись – нові книги подивись!», «Відчиняє двері казка». А щоб розширити поле читання, пропонуємо бібліотечні уроки, ранкові зустрічі в шкільній бібліотеці, бесіди, вікторини, конкурси (ознайомлення із шкільною бібліотекою», «звідки книга до нас прийшла», «Посвята в читачі», «Книжкові лабіринти», «Мандрівка в казку», «Про що не встиг розповісти підручник» та багато інших. Щоб прищепити учням потребу повсякденно читати й відчувати радість від цього, рекомендуємо красиві та яскраво ілюстровані книги» . У багатьох школах працюють різноманітні літературні студії, які носять назви то літературних гуртків (наприклад, літературна студія «Берег дитинства» у Тлумацькій школі Івано-Франківської області»), то літературно-перекладацьких (наприклад, Наталі Трохим у Львові) та ін.
Ми також започаткували нашу літературно-комунікативну студію, яка передбачає у своїй роботі сприяння розвитку літератури для дітей та юнацтва та й відповідної критики щодо неї, зокрема. З однієї сторони ніби те саме, що й роблять інші студії, але з іншої, – ми передбачаємо у нашій діяльності і дослідницьку стратегію, яка б дозволила реально і незалежно (оскільки ми представляємо незалежну організацію фахівців, яка працює не заради «галочки» і яка звітує лише перед громадськістю) оцінювати ті чи інші технологічні засоби, застосовані щодо спонукання до читання. Ми намагаємося знайти точку дотику теорії і практики, і ставимо собі за завдання максимально наблизити ці дві полярні на даний час позиції до адекватної для всіх взаємодії. Але при цьому є надзвичайно важливо звернути увагу на психологію нового читача, якого ми дуже часто насильно хочемо таким зробити. На сторінках «Літературної газети Крим – Севастополь» недавно розгорнулася полеміка на тему «Чи можна сьогодні добитися успіху в літературі?». Севастопольський письменник Віктор Лановенко сказав: «Головне пам’ятайте: читач змінився, тепер його треба захопити і розважити» . Починаючи наші активні дії ще від 2005 року ми намагаємося, власне, і пояснити українському суспільству, що залучаючи наново наше підростаюче покоління до читання необхідно визнати і переосмислити перш за все зміни, які у ньому настали. Про це неодноразово намагаються сказати нам психологи. Їх думку, очевидно, дуже часто поділяють вчителі, які, в свою чергу, і психологічно, і фізично, і морально представляють найбільш зажату в умови та рамена ланку. Саме вчителі, які з однієї сторони мають найближчий доступ до читача, найкраще знають і відчувають його психологію, можливо, й знають як пробудити інтерес до книжки, дуже часто просто фізично не встигають реалізувати свої побажання (і це пов’язано з безмежною кількістю непотрібної паперової роботи, яка абсолютно не стосується діалогу вчителя та учня, вічними звітами, з опором або просто нерозумінням батьків і т. д.). Тому Центр намагається і тут допомогти, по-можливості, сподіваючись на те, що в результаті нашої співпраці, вчителям вдасться в найближчому майбутньому вивільнитися із зайвих пут, розпустити крила і з запалом вдатися до мотивування наших дітей. Так, все це передбачає реформи: реформи в стратегії розвитку літературної просвіти в Україні.
Від 2 липня минулого року, коли відбувалася нарада при Міністерстві освіти і науки України щодо створення Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, ми запропонували (запропонували на обговорення) такі реформи:
1. Реформування літератури для дітей та юнацтва в Україні.
На відміну від інтенсивного дослідження літератури для дітей та юнацтва в зарубіжному літературознавстві її статус та стан вивченості в українській науці залишається недостатнім, незважаючи на поокремі випадки, які, правда, значно інтенсивніше акумулювалися за остатні роки, про що свідчать, зокрема, і Міжнародні наукові конференції, присвячені проблемам дослідження літератури для дітей та юнацтва у 2007 та 2008 рр., проведені нами у Львові. Літературу для дітей та юнацтва у світі розглядають як контекстуальне, соціальне, проблемно-виражене культурне явище міждисциплінарного характеру. Саме тому, на нашу думку, є надзвичайно важливо вийти сьогодні за педагогічні межі, які практично нав’язують програми, насправді неприйнятні для реального сучасного емансипованого читача. Натомість, вартує зосередити увагу на створенні нової літератури, на її популяризації, на якісному її перекладі, на критичному дослідженні з різних точок зору: літературознавство, мовознавство, перекладознавство, психоаналіз та інше.
Зміна культурно-історичної парадигми ХХ-ХХІ стт. з її світоглядною плюральністю, актуалізацією проблем ідентичності та комунікативною кризою, яка знайшла своє відображення у мистецтві та інтенсивно досліджується у наукових працях, вже давно спричинилася до реформування літератури для дітей та юнацтва у світі. На тлі бурхливої соціально-політичної реальності невтомні естетичні пошуки авторів, прагнення віднайти нові способи висвітлення традиційних, утім, завжди актуальних морально-етичних проблем та водночас звернення до табуйованих раніше тем виокремили як основну комунікативну роль літератури для дітей та юнацтва.
Література для дітей сьогодення як і її реципієнт сповнені антиавторитарного та антидидактичного духу. Вторгнення соціальної критики, політики, суспільної дійсності, новітніх технологій не тільки у життя дитини, а й навіть у її фантазії є настільки відчутним, що стає однією з основних проблем сучасної літератури для дітей та юнацтва. Урахування нового розуміння дитинства, змін, що відбуваються в свідомості дитини, в її способі мислення, дає можливість виділити якісно новий зміст комунікації, властивий зарубіжній літературі для дітей та юнацтва останніх десятиріч. У цілому роль комунікації, діалогу стає одним із головних напрямів теоретичного осмислення, адже в інтерсуб’єктивному спілкуванні людей визначається позиція щодо ідеалів, норм, справжніх гуманістичних цінностей. Комунікативний аспект закладений вже в самому визначенні поняття “література для дітей та юнацтва”, виступаючи критерієм “іншості” цієї літератури. Коли основним офіційним адресатом стає дитина, в процесі літературної комунікації змінюється зміст повідомлення, художня інформація перевизначається дитячою свідомістю (тут важливий віковий аспект), відбувається зсув контексту, тобто враховується читацький досвід дитини.
Дитина в ролі реципієнта усвідомлюється як найважливіший чинник процесу комунікації у творі, скерованому до дитини. Важливо вказати, що дитина є ідеальним читачем, оскільки її не цікавить автор, біографія, інші його твори, дитину не турбують критичні відгуки, сприйняття-несприйняття автора читацькою спільнотою. Такий читач зосереджується на художньому змісті, а дитячий письменник покликаний зробити його одночасно цікавим, повчальним, інформативним та художньо вартісним.
Отже, Реформа літератури для дітей та юнацтва в Україні передбачає зміни в ідейному навантаженні; переосмислення і нове ставлення до дитини та проблем дитинства, а значить, саме поняття повинно набути глибшого смислового навантаження. Це все, відповідно, вимагає більш містких інтерпретацій з боку не лише педагогів, а й самих творців та усіх фахівців з літератури та комунікації з дітьми та молоддю.
2. Реформування педагогічно-викладацького стереотипного підходу до мотивації нового емансипованого покоління.
Реформуючи літературу для дітей та юнацтва, «емансипуючи» її у відповідності до потреб, бажань та інтересів зростаючого покоління, постає нагальна необхідність реформувати й педагогічно-вчительський стереотипний підхід до поширення читацької культури в навчальних закладах України. Авторитет, відомо, вчителя, залежить таки не від того наскільки точно він виконує ту чи іншу програму, а від того, який результат він може показати. У світі вже давно вдаються до різних індивідуальних заходів задля заохочення дітей до читання. Наприклад, у новозеландській столиці Веллінгтоні за дві прочитані книжки школяр отримує безкоштовну банку газованого напою. За п’ять книжок дають купон до крутого ресторану, за десять – квиток до кінотеатру (Див. коментар від ЛітАкцента).
У багатьох європейських країнах шкільний учитель, а тим більше викладач університету, вважаються вже досить кваліфікованими спеціалістами (оскільки їх допустили до роботи), щоб самим визначати яку літературу слід порекомендувати, так, саме порекомендувати, а не авторитарно наполягти, у відповідності до контингенту класу, групи чи курсу. Звичайно, враховуючи думку психотерапевтів, педагоги вдаються і до індивідуальних рекомендацій. Взагалі, вчителі не допускаються до викладання без відповідної підготовки в плані комунікації та психології.
Така система не вичерпує потреби в класиках літератури, але прищемлює любов до читання завдяки «новій книзі» та розумному співбесіднику-вчителю, який не боїться пояснити український гумор та сатиру, основані, нажаль, на реаліях, з якими зустрічається наша дитина кожного дня, ідучи зі школи, включаючи телевізор, слухаючи обурення бабусь та дідусів. А чому б не зацікавити дітей захоплюючою повістю «Чудове чудовисько» Сашка Дерманського про незвичайне знайомство дівчинки Соні з Чудовиськом Чу та про директора, який все ще колекціонує фантики від жуйок і береже Український прапор?! Все-таки Дерманському та й багатьом іншим сучасним українським письменникам вдалося, на мій погляд, створити адекватні для відповідного читача твори, то тоді чому вони не можуть розглядатися у школі? Це ж стосується і зарубіжної літератури. Чому не розглядають Отфріда Пройслера «Маленький водяник» або Крістіне Нестлінгер «Маргаритко, моя квітко!», яка ідеально підійшла б власне для 8-9 класів?! Відповіддю на це є, очевидно, те, що вчителі не завжди вміють і або не готові, або не мають часу брати участь в обговоренні реальних соціокультурних проблем із дітьми та молоддю, тоді як класична література, благородна і довговічна є легкою в інтерпретації, але не цікавою в сприйнятті з огляду на віддаленість від дійсності. Але, нажаль, це єдине чим можна ще їх взагалі зацікавити: вони хочуть, щоб з ними розмовляли як з рівноправними комунікантами, вони потребують пояснень звідусіль, їх насправді усе цікавить, а їх інтереси можна спробувати скерувати у позитивне русло, лише способом повного скасування дидактизму, насаджування, залякуваннями оцінками та ін.. Думаю, тут мене підтримають і дитячі психологи та психотерапевти, без яких важко буде здійснити зміни в зазначених аспектах.
3. Література зарубіжних країн чи Історія літератури та мистецтва у середній загальногосвітній школі?
У відповідності із судженнями, викладеними вище, у мене виникає запитання:
А чи не краще було б учням у школі дати уявлення про Історію літератури та мистецтва, епохи та стилі, разом з тим активізуючи і мотивуючи до читання на основі інтенційно адресованих їм творів? Упевнена, що володіючи уявленням і полюбивши читання, більшість звернуться до класики. Але ж і в сучасних творах переслідуються ті ж моральні та естетичні цінності, які просто набули нових форм?...
4. Література для дітей та юнацтва та психотерапія як взаємодія та взаємодопомога.
Це питання є надзвичайно важливим, оскільки в дуже багатьох випадках, про що говорять психотерапевти у світі, саме через книгу, казку, ілюстрацію до книги та інтерпретацію вдається лікарям справлятися із серйозними психічними проблемами молоді. У нас, нажаль, цьому відповідної уваги не приділяється і мало хто взагалі цікавиться тим як саме може впливати «Війна і мир» Л. М. Толстого на психіку сучасного підлітка. А може цей вплив може бути шкідливіший за «Червону шапочку» Дударя? Ми постійно забуваємо, що сучасна дитина росте в процесі інтенсивної еволюції техніки, яка дає можливість поринути у віртуальні нереальні світи з острахом звідти не повернутись: Там життя багатьом видається кращим, ніж реальне. Це спричинило виникнення жанру кіберпанку, яким захоплюється велика частина молоді: Але вона таки читає!
5. Література взагалі чи Література інтенційно спрямована на адресата відповідної категорії?
Питання постало також в результаті попередніх роздумів. То чому ми заставляємо читати дітей та молодь те, що насправді творилося в основному не для них, тоді, коли існують прекрасні твори, які передають ті ж вічні цінності, але є створеними спеціально у відповідності до різних вікових категорій та соціуму зростаючої людини?
Запрошую усіх до дискусії та обговорення!
Жвавого усім читання!
Гарного настрою!
Теплої весни!
З повагою
Уляна Гнідець,
Президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва
Email: urccyl@gmail.com