Мацко Ірина: «Найбільша радість, коли мою книгу беруть у руки»

Статті, блоги

Мацко Ірина: «Найбільша радість, коли мою книгу беруть у руки»

Валентина Січкоріз | 19.09.13 10:59:52

Розмова з письменницею і видавцем Іриною Мацко

− Ірино, Тебе знають як авторку прозових, поетичних, драматичних творів, написаних як для дітей, так і для дорослих. А коли і з чого розпочався Твій шлях у літературу? З якого напрямку, з якої книги?

− Колись, ще в юності, писала, як і всі чи більшість підлітків, вірші про кохання. У випускному класі почала писати автобіографічний роман. Не знаю, як ця думка прийшла. Вдалося написати лише вступну притчу, як епіграф і першу главу. Все це вручну, в зошиті, з виправленнями та кресленнями. Зберігаю його зараз, як спогад. Часом смішно дивитися на це – стільки років минуло, але в той же час цікаво. Якось я надто серйозно тоді до цього підійшла і твір мав бути дуже глобальний, з глибоким підтекстом. Нещодавно передрукувала його вже в електронному вигляді. Можливо, допишу колись. А вже першою друкованою книгою був альбом «Казка твого народження», яку я створювала, коли чекала другу свою дитину, і саме для неї. Ця книга вийшла друком у видавництві «Навчальна книга Богдан» у 2007 році не маленьким, на той час і як на першу книгу накладом, 5 тис. примірників. Далі вже пішли друковані казки, серії для дошкільнят, друк в журналах та газетах творів для дітей, для дорослих та статей на тему казки, дітей, літератури.

− Чи пам’ятаєш свої відчуття, коли вперше взяла до рук власну книгу?
− Звичайно. Це було справжнє щастя, адже чекала її виходу цілих три роки і вже не вірила, що буду її тримати у руках. Та й зараз кожну книгу чекаю з нетерпінням і вони усі для мене, як діти – люблю їх запах чи гортати сторінки. Але найбільша радість, коли мою книгу беруть у руки, купують, читають інші – отже, було зроблено справді те, що потрібно людям. Це найбільше задоволення.

− Які роботи, який жанр чи напрям можна вважати визначальним у твоїй творчості? Що писати чи малювати хочеться передусім?

− Визначальним та основними є твори для дітей. Їх мені найлегше писати, продумувати, фантазувати. Наступним напрямком є коротенькі новели, нариси, оповідання. У них я описую те, що наболіло, емоції, переживання, думки. Цей напрямок також важливий, адже просто не можу не викласти на папір те, що хвилює. Поки воно живе в мені – нічого іншого не пишеться. Ну і драматичні твори, яких теж назбиралося чимало.

− Які вимоги у творчості ставиш перед собою? А чого не допускаєш у жодному разі?
− Вимагаю від себе перш за все професійності. Не можу сама судити свої твори, це справа інших та, звичайно, читачів. Але оскільки читач у мене здебільшого дитина, яка не завжди розуміє, як впливає на неї той чи інший твір, то вважаю за потрібне почути думку шанованих людей у цій галузі, перш ніж запропонувати твір читачеві. Крім цього досліджувала і зараз цікавлюся питанням впливу казки, твору для дітей. Яким має бути цей твір, що нести, чи дозволяється там насилля, агресія і як впливає. З цих міркувань і пишу.

− Які образи головних персонажів зустрічаються найчастіше у Твоїх творах, написаних для дітей?
− Персонажів вибираю виходячи з героїв та тих рис, якими їх наділяю. Тоді шукаю найбільш підходящий до цього образ. Це може бути скоринка хліба, дверна ручка, інші предмети побуту, рослини, рідше тварини, чи люди. Персонаж має якнайкраще відображати собою те, що я хочу донести дітям. А вони вже зрозуміють, чому саме такий герой, персонаж.

− Які теми охоплюють твори, призначені для дорослих читачів?

− У дорослих творах визначальним є емоційність, часто філософське сприйняття світу, прагнення знайти відповіді на найважливіші питання, які завжди хвилювали і будуть хвилювати людство. Є теми про кохання, про дітей, відносини, пошуки відповідей, що таке щастя, для чого ми живемо, тобто про те, на що люди завжди шукали відповідь.

− Наскільки чіткою, на Твою думку, є межа між дитячою і дорослою книгою?

− Не можу сказати, що вона чітка. Колись письменники взагалі писали твори, казкові чи фантастичні, не для дітей, чи дорослих, а так, як вважали за потрібне викласти свою думку. І ці твори були цікаві, як дітям так і дорослим. Зараз ця грань чіткіша. До дитячої літератури більші вимоги та певні стандарти, аніж до дорослої. Адже маленький читач ще не вміє самостійно вирізняти правильну думку від хибної, на відміну від дорослого, який навіть прочитавши низькопробну літературу просто оцінить, а не сприйме для наслідування.

− Нещодавно у видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилася дуже цікава серія видань для дітей − «Абрачупабрики». Як з’явилася ідея цього проекту? Чим відрізняються «Абрачупабрики» від звичайних, добре знаних розфарбовок?
− Ідея з’явилася дуже цікаво. Спочатку я, випадково, познайомилася з творчістю художниці, яка в подальшому й проілюструвала цю серію. Її роботи я знайшла в Інтернеті. Потім сконтактувалися і ми домовилися про серію кумедних звіряток для розмальовки. Коли вони були готові виникла ідея створити книжечки не просто для розфарбовування, а цікавіші, щоб діти могли ще й погратися ними. Тоді придумали їх розрізати, щоб дітки переплутували і створювали нових дивних звіряток або шукали правильні частинки ілюстрації. Пізніше замовили в місцевих авторів, які пишуть для дітей, віршики, але такі, щоб римувалися між собою. Таким чином у книжечках можна знайти, крім розмальовки, цікаву гру – плутанку, де можна переплутувати звірят і віршики, та прочитати їх крім, звичайної, розмальовки.

− Що, на твій погляд, є мірилом успіху митця в цілому і письменника зокрема?

− Мірило успіху, напевно, у кожного своє. Для когось це великі гонорари, для когось всесвітня слава, а для когось вдячні читачі та їх розуміючі серця, а комусь потрібно весь набір. Це дуже індивідуальне питання і у кожного митця та письменника, зокрема, своя відповідь на нього.

− Ти відома також і як невтомна, натхненна громадська діячка. Чим є для Тебе зокрема фестиваль дитячої книги «Дивокрай»?

− Фестиваль для мене є дуже важливим моментом єднання дитини і книги, знайомства з книгою, авторами, творами у різних варіантах. Ідея фестивалю належить Уляні Гнідець, як президенту Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. Впевнена, що саме такі фестивалі у різних містах, з різним наповненням але наголосом на дитячу аудиторію, повинні існувати, щоб не втратити покоління, яке підростає.

− Про що свідчать підсумки цього фестивалю? Чи цікавляться сьогодні діти друкованими виданнями? Якими саме? Чого чекають вони від сучасного письменника?

− Фестиваль дуже добре показав, що інтерес до друкованої книжки у дітей не пропав, а навпаки, діти читають і хочуть читати, якщо їм запропонувати справді нову, сучасну, добре написану і видану книжку. І дуже приємно, що такий вибір зараз таки є. Провідні видавництва України, видають дуже хороші книги відомих авторів, як сучасних українських, так і переклади закордонних. Діти із задоволенням читають пригодницьку літературу, веселу, живу і цікаву. А від письменника чекають нових сюжетів, пригод, героїв, які допоможуть їм зрозуміти і розібратися у цьому світі, але не повчально, а легко і зрозуміло, на власному прикладі.

− Як письменниця, і як директор видавництва «ІрМа», що можеш розповісти про популяризацію книг? Яка роль у цьому процесі відводиться сьогодні письменнику?

− Автор є помічником та матір`ю, чи батьком кожної книги, духовного батька, тоді як видавець є фізичним батьком. І його роль після виходу книги, дуже важлива. Одним благословенням тут не обійдеться. Адже, як би видавництво не займалося книгою, популяризувало, рекламувало, проводило презентації, без автора – духовного батька, книга не настільки буде цікавою та близькою читачеві. Тому автор просто зобов’язаний за своїх «дітей» заступатися: проводити презентації, зустрічі, автограф-сесії, розповідаючи про створення, задум того чи іншого твору. Хто ще, крім нього так розповість про те, що він придумав?

− Чим незабаром сподіваєшся порадувати шанувальників своєї творчості? Чи є такі мистецькі грані, пізнати які ще тільки хотілося б?
− Звичайно, є і досить багато. Перш за все хотілося б написати все те, що заплановано, що живе у мені і поки чекає свого часу. Наступним кроком бачу художній розвиток, адже пропрацювавши ілюстратором певний час я закинула цю справу, а вона для мене є також дуже близькою. Ще однією гранню є музика, танець, спів. Розумію, що у всіх напрямках досягти успіху, мабуть, неможливо, але розвинути їх, хоча б частково, спробую.

Розмовляла Валентина Січкоріз
Відповісти на статтю